Гордість і зневага

95

Повна безсилого відчаю, я вирішила виплакатися. Мені 25 років. Від природи мені дісталася приємна зовнішність, світло-русяве волосся і наївна мордочка. З недавніх пір я працюю на одному з заводів-мамонтів, пережитків славного радянського минулого, на посаді інженера-конструктора. Зарплата маленька, виплачується нерегулярно, але у мене є свої мотиви, за якими ця ситуація прийнятна.

З вищеназваних причин 80% працівників — пенсіонери. Причому часто стали ними не вчора. І мене до крайності задолбали їх зневажливе ставлення.

Навіщо ви приходьте до мене з питаннями, якщо не бажаєте слухати? Коли я кажу, що ось це і це треба робити обов’язково, тому що те-то і те-то, ви навіть не намагаєтеся почути мої аргументи. Презирлива посмішка і думки в стилі «що ця шмаркачка тут норовиться» ясно читаються на вашому обличчі. Причому так себе веде не одна людина.

Коли я навідріз відмовляюся погоджуватися з маячними ідеями, ці товариші йдуть до мого начальства. Чують там те ж саме, найчастіше слово в слово, але диво — від вищого начальства, та ще й у вигляді чоловіка середнього віку, інформація нарешті засвоюється.

І добре б з ситуації витягувався урок, що дівчинку-то можна і послухати. Але ні! Молоденька (щодо їх віку) блондиночка не може бути права! Ніколи! Який з баби фахівець? Задовбали!

Спасибі терплячому начальству, яке, по-перше, вміє слухати і думати, незважаючи на стать і вік працівника, а по-друге, підтримує в розмовах з неслушающими! Спасибі адекватним співробітників пенсійного віку, ділиться досвідом і знаннями.

А вікові шовіністи задовбали!