Найважливіше з мистецтв

22

А мене задовбали кіномани. Причому не ті, хто дивиться своє кинишко під винце, не грузя при цьому інших людей, а ті, кому сінематограф замінив мозок.

— Уявляєш, %загальний знайомий% в лікарню загримів. Може, ходімо провідаємо?

— О, я тут недавно дивився «Лікарняний візит 3», ну, ще з тим негром, який грав у «М’ясорубці 5» і «Голові богомола», як його, нагадай?

— Я не дивилася.

— Так ка-а-ак так? Ну, там ще Шон Корнішон, до речі, класний чол…

Чорт візьми, я просто запропонувала бідолаху підтримати, а на мене вилилася цистерна незв’язний і порожньої інформації! Я не дивилася майже нічого не бачила ні одного «Термінатора» і з працею можу пригадати обличчя Джонні Деппа.

Багато такі любителі кіно дорікають мене в тому, що я втрачаю цілий пласт культури, мовляв, все одно що книжок не читати. Можливо, це й так, тільки от ні разу за все життя мені не знадобилися знання про переглянуті фільми. Натомість інформація, почерпнута з книг різного ступеня художності, допомагала не раз.

Сама я захоплююся хіп-хоп культурою і слухаю реп. Цікаво, чому жодного разу за весь той час, що я пристрасно люблю цей жанр музики, мені не захотілося закинути в голову співрозмовників свою особисту «дрібниці»? Як би це виглядало?

— Що робиш, браза нига?

— Їду на інший кінець міста за рідкісним ліками.

— Місто під підошвою, місто під підошвою, світлофори, державного мита, збори і митниці!

— Що?..

— Як так, ти не чула цю велику пісню? Це ж Оксимирон!

— Але я не слухаю реп.

— Це дуже погано. У тебе вузький кругозір! Ти повинен пробувати, може, навіть через силу, з часом втягнешся!

Серйозно, хлопців, будьте адекватними. А поки — задовбали.