Біла ворона

38

Я альбінос. У мене білі волосся (ні, не платинові, а саме білі), дуже бліда шкіра і червонуваті очі. Таким вже мене зробила природа. Зазвичай я ношу чорну одяг (при можливості — плащ), що укупі з сонцезахисними окулярами і високим зростанням, м’яко кажучи, виділяє мене в натовпі. Я це розумію і не злюся, коли люди звертають на мене свою пильну увагу. Але ось уже кілька років в метро я змушений відповідати на одні і ті ж питання. Я розумію, часто нудно стояти без діла, але це ж не привід відверто нахабніти і намагатися принизити або образити інших.

Найчастіше стають діти. Їх можна зрозуміти і пробачити: дивитися цілу годину на філейну частину звичайних людей, мабуть, страшенно нудно. І все ж: ні, це не перуку. Ні, волосся я не фарбував. Ні, чіпати не можна.

Третє місце за настирливості займають представниці прекрасної статі. Ні, мені не цікаво, що ваш чоловік/зять/племінник гасовими притираннями відростив собі нову зачіску. Ні, мені нема чого знати, що ваша подруга/сестра/племінниця має точно такий же колір волосся.

Друге місце за настирливості займають, без сумніву, бабульки. Ні, я не сатаніст і не належу до якихось сект. Ні, горіти в пеклі за це я не збираюся.

Самі настирливі з усіх — релігійні фанатики. Вчення сатани, Будди і тата Карло мене не цікавлять, і стає новим членом вашого братства я не збираюся.

Та ж історія і з членами інших груп за інтересами — ролевиками, реконструкторами та іншими «толканутыми». У них, мабуть, при моєму вигляді включається якийсь інстинкт. Втім, вони мирні.

Чому я так виглядаю? Та тому, що таким народився! Задовбали!