Занадто добре, щоб бути правдою

17

Я приховую свою багатодітність. Ні, не від чоловіка, самих дітей або родичів. Від сторонніх людей. Здавалося б, ну що такого видатного, не подвиг і не злочин… Проте цей наш простий сімейний факт не дає чужим людям пройти повз.

Друга вагітність, йду по гіпермаркету, акуратно лавіруючи між людьми зі своїм величезним животом, поруч йде старший синочок. Раптом чую огидний шепіт, до якого і прислухатися не потрібно: «За гроші народжують, платять по 350 тисяч. А нам в свій час не платили, ми безкоштовно народжували». Не один раз, бувало, і в обличчя про це говорили зі злістю. Не тільки розлючені цією несправедливістю жінки, але і чоловіки, всі переважно пенсійного віку.

Пізніше з’явилося рішення народити третього малюка. Дуже вже хотілося дівчинку, та й раз фінанси дозволяють, чому б і не піти на поводу у своїх «чудасій». Вагітність принесла радість усім, а вже від народження дочки зірвало дах у всієї сім’ї. Ми щасливі, і старші хлопці теж. Але це не дає спокою оточуючих:

— Дама, а скільки коштує ваша коляска?

— Ну ще б не народжувати, коли пільги по машині, комуналці, дитячому освіти. Землю їм дарують, театри безкоштовно, ще й допомоги! За наш рахунок!

— Плодять злидні.

— Жирують на допомогу.

Варіацій безліч. Наша вина в тому, що ми користуємося недешевої італійської коляскою аж білого кольору і це дуже кидається в очі при наявності йдуть поруч двох старших дітей; в тому, що наші діти акуратні, ухоженны, виховані і не асоціюються з убогістю і убогістю багатодітної сім’ї. Бабусі шиплять мені вслід навіть з-за моїх шпильок і доглянутого вигляду: «А че б собі не дозволити пожировать на держзабезпеченні».

Дорогі товариші, засуджують материнство. Я розумію, що складно порадіти за родину, де благополучність прозирає з усіх щілин, але не можу на догоду вам позбавляти своїх дітей якихось благ, щоб ось тільки вашу душевну рівновагу не порушити. Не можу ходити чумою, тому що в вашому розумінні саме так і виглядає мати, особливо багатодітна.

Ми з чоловіком дуже багато працюємо, щоб забезпечувати наших дітей дуже важливим. Ми не крадемо, не обманюємо, ми просто працюємо 7 днів на тиждень з одиничними вихідними днями в році. Так-так, навіть я в декретній відпустці працюю на дому. Ну і щоб зовсім вас задобрити — ми народжували не для виплат, це не доцільно, діти нині дорого обходяться: ШРР, приватні сади, платний спорт, а про елементарне освіту навіть говорити не буду. Ми не отримуємо допомоги, у нас немає пільги на оплату автоподатку, у нас немає дарованої землі, немає пільгового місця в саду, немає послаблень в комуналці, навіть безкоштовного харчування і проїзду немає — ми не оформляли нічого, бо це наші діти і ми здатні їх утримувати. Але хіба вас це заспокоїть?

Щоб не мучити деяких людей і не засмучуватися, я давно вирішила в повному детном комплекті без чоловіка не ходити. При наявності чоловіки ситуація різко змінюється — йому посміхаються, мовляв, багатодітний татусь, дітям розчулюються. Нехай так і буде… А я не ображуся.