Для самих большеньких

15

Я дивуюся російському менталітету. Практично всі вважають, що анімація — виключно для дітей.

Працюю у відеомагазині. До прилавка підходить старенька бабуся з хлопчиком років шести і простягає мені диск з «Ельфійськой піснею» (18+ з-за жорстоких сцен, крові, відірваних кінцівок і часткової оголення). Я їй чесно кажу (сам-то я анимешник, знаю, про що кажу), що цей фільм зовсім не для дітей. Бабуся заявляє, що її життєвий досвід багатший, ніж у мене, і вона знає, для кого робляться «мультики». Більше того, її внучок дуже «розумний» і зрозуміє сюжет. Змирившись з тим, що психіці дитини невідворотно настане каюк, повторно попереджаю для очищення совісті і продаю диск.

На наступний день приходить старенька на розбирання:

— Та який нелюд малює такі мультики?
— Це не мультики, це аніме. Зовсім інший жанр.
— Та що ви кажете!

В інтонації відчувалося, що вона вважає мене недорозвиненим. Її понесло грунтовно: дитина, мовляв, боїться спати один і нервово здригається при вигляді дівчат з червоно-рожевим кольором волосся. Загалом, на психіку наклало грунтовний відбиток все, що хлопчик встиг побачити на екрані, поки бабуся поралася на кухні. Довелося відправити її до менеджера, інакше і моїй психіці був би кінець.

У результаті бабуся погодилася замінити диск. Пробивав покупку вже не я, але знав, що вибір упав на «Хеллсінг». Відчуваю, завтра вона мене задовбе знову.