Компютер дитинства не відніме

45

Кожна людина проходив таку стадію свого життя, як дитинство. Я в свої вісімнадцять благополучно цю стадію подолала і тепер з якимсь сумом і теплотою згадую ті безтурботні часи.

Мама, тато, уявляєте, у мене, дитини, народженої в 1997 році, теж було дитинство! Так, пам’ятаю, що мої дванадцять у мене з’явився нормальний комп’ютер. Але це не означає, що після цього я світу білого не бачила.

Не треба мені розповідати, яке воно, це саме дитинство було класним у вас. Ви цілими днями бігали на вулиці, грали, веселилися і інше, і інше. Так чому ж ви думаєте, що я, маючи різноманітні гаджети, сиділа вдома і пялілась в них?

Так, мам, уявляєш, це не хто інший, як я приходила додому зі збитими колінами, ліктями, долонями. Ти сама це все заливала перекисом водню. Але це не завадило мені на наступний день з гиканням мчати на велосипеді.

Це не мене ви відпоювали гарячим чаєм і відправляли в гарячу ванну, тому що після катання з засніжених гір на санках, ковзанах, ігор в «Царя гори», сніжки, будівництва снігових фортець у мене хіба що з вух бурульки не сипалися?

А не я половину літа хворіла, тому що Іван-Купала з друзями цілий день обливалися, обливали перехожих, втікали від них, а потім на багатті сушили одяг і далі продовжували водні баталії?

Мам, ти сама мене в сім років кликала дивитися мультфільми, а я віддала перевагу цьому копирсатися в піску з одним.

Тату, ти сам дивився на мене круглими очима, коли я розповідала тобі, як ми сідали у відкриту обох сторін металеву бочку, а хтось потім цю бочку зіштовхував з гори. Тут вже виживав той, хто міцно тримався за стінки, або відразу випадав з неї.

Це я лазила по деревах, а потім падала з них. Це ми з друзями каталися на тарзанці в лісі. Це ми цілими днями влітку грали у подруги в хованки. Це ми закріпили три дошки, прив’язали до них мотузку, опустили в ставок, на цей пліт хтось сідав, його відштовхували від берега, а потім на цій мотузці притягували. Це я впала на самому початку травня в ставок, тому що полізла туди за зацепившимся гачком. А ти, мамо, цього не помітила. Козаки-розбійники, чай-чай-виручай, догонялки. В це ми грали кожен день. А ти, мамо, в дитинстві не грала в резиночку.

Батьки, любі, я вас дуже люблю. Але припиніть ви вже з приводу і без говорити, що ваше дитинство без комп’ютерів, інтернетів, телевізорів було краще. Не треба наспівувати пісню: «А у нас було дитинство», — з таким виглядом, що ви — останні люди, які застали його. Не треба на всі мої аргументи про те, що у мене було таке ж дитинство, як і у вас, лише мотати головою з боку в бік. Втомилася Я вже вам доводити, що я прекрасно пам’ятаю, як проходило моє дитинство. Так, мені є, що зараз згадати.

Люди, якщо ви отак кажете, що молодь пішла не та, що у вас дитинство було краще, що зараз вже на вулиці не зустрінеш нікого, то знайте, ви — задовбали!